Козачок Олександр

Створено: 19.03.2015
Область: 
Львівська

Десантник львівської 80-ї бригади Олександр Козачок, 23 роки, родом із міста Стебник, Львівської області.

Єдиний син у батьків. У ніч проти 27-го грудня блокпост поблизу міста Щастя на Луганщині, де чергував боєць, з гранатомета обстріляли бойовики. Осколок гранати влучив хлопцеві в голову. Сашко отримав вогнепальне осколкове поранення черепу і головного мозку.

Переніс п'ять операцій, дві з яких – трепанація черепа. Сашко не розмовляє, але все розуміє, відповідає очима, потроху рухає руками та ногами. Самостійно не пересувається. Сашку потрібна тривала коштовна реабілітація. Друзі, допоможіть Сашкові встати на ноги, щоб жити повноцінним життям, адже всі шанси на це в нього є!!!

Рахунок:  Приватбанк 4149497826224000, Богдана Дмитрів – сестра постраждалого
Номер телефону родичів (067) 605 48-89 Віра Котик

Оновлення (07.05.2015): У Сашка після осколкового поранення в голову фактично відсутня половина черепної коробки. Треба замовляти дорогий імплантат з-закордону. Оперувати готові львівські лікарі, пише УП.Життя.

"Але це ще буде нескоро. Бо Саша дуже ще слабий. Хлопці з меншою травмою голови, ніж у нього, уже півроку лежать, і ще їм пластини не ставлять", – пояснює Віра Котик, хресна мама Сашка

Пані Віра вже п'ятий місяць цілодобово чергує біля похресника.

Наступне завдання для родин і лікарів – поставити хлопця на ноги. З початку березня реабілітологи збільшують навантаження на організм Сашка. Наразі в нього частково активна лише ліва сторона. У лівій руці він може тримати телефон і пальцями перебирати кнопки. Хоча до початку реабілітації паралізовані були обидва боки.

"Вже по трошки почала реагувати права сторона. Щодня його все більше й більше тренують на мотометі. З кожним днем збільшуємо час прогулянок на вулиці в спеціальному візку, даємо все більше їсти. Але рідину поки споживає через зонд, пити самостійно важко", – розповідає хресна Сашка.

Попри часткову паралізованість, Сашко все добре розуміє. З ним спілкуються очима. 

"Я запитую, він реагує кліпанням очей. Пробую, що в нього руки холодні, питаю: "Сашко, ти змерз"? Він кліпає. Я питаю: "Прийти до тебе наступного разу?" – він теж кліпає. А якщо чогось не хоче, то не кліпає", – розповідає волонтерка Оля Щур, яка регулярно навідується у львівський військовий госпіталь.

Над ліжком у хлопця висить синьо-жовтий прапор та багато його фотографій до страшного поранення. Там на юному обличчі світяться очі. 

Сьогодні цей блиск замінив відчай. Але Сашко має всі шанси повернутися хоч і до обмеженого в деяких рухах, але таки повноцінного життя. Головне – відновитися.

Джерело: zaxid.net

Оновлена інформація: 
31.08.2015
Наразі Сашко проходить курс реабілітації у Львівському військовому госпіталі і поволі повертається до життя, спілкується знаками. «Я вже розумію, що йому треба. Коли той починає клацати пальцями, значить, нервує. Нині він і головою навчився кивати, і показувати напрямок, куди його везти на візку. Прогрес є. Раніше тільки очима міг кліпати і рефлекторно рухати руками», - розповідає батько. Завдяки реабілітологу з Києва, яка займалась із Сашком щодня близько 5-ти годин, його стан покращився. Батько радіє за синові успіхи. «З її допомогою син потроху почав ходити. Я теж з ним займаюсь масажую і розробляю ноги, руки. Лікарі ж зовсім надій не давали. Тепер маємо рекорд – 138 метрів! Він після цього аж тремтів», - розповідає батько Сашка. Каже, що у Львівському госпіталі реабілітологу з Києві заборонили працювати із Сашком. Таке рішення пояснили тим, що у госпіталі є свої лікарі. «Вони бояться відповідальності. Що буде, коли під час процедур з київським реабілітологом станеться якась біда? Я згоден навіть підписати документ, що засвідчує мою відповідальність, але лікарі проти», - додає батько. Поки що Сашко може вимовити лише протяжне «мма-ма-мма». Але з ним регулярно займається логопед і батьки вірять, що з часом їх син знову заговорить. «Основне завдання логопеда – щоб Сашко почав їсти, тоді буде розроблятися язик. Вчора я купив йому картоплі фрі і смаженої риби. Знаєте, він вперше самостійно їв. Уявіть мою радість, - розповідає батько Сашка. - Ми будемо боротися! Ми не втрачаємо надії, не ставимо Сашкові вирок.».

Social Share